Донеччани масово закривають свої профілі в соціальних мережах. Донецький щоденник

Як часто донеччани, в період особливо важливих соціально-політичних подій, вимовляли фразу "Донбас ніхто не ставив на коліна". І це насправді не слоган, вигаданий політиками. Це рядок із вірша "Донбасу жити" поета та шахтаря Павла Безпощадного, який він написав у 1942 році. Політики згадали цей вірш, висмикнувши з нього ключові слова, у 2004 році під час Помаранчевої революції. Ці рядки цитував президент України Віктор Янукович, виступаючи з промовою на відкритті стадіону "Донбас-Арена". Щоправда, у властивій йому манері, він переплутав прізвище автора, назвавши його Павлом Безсмертним.

У 2014-му році, коли потрібно було переконати жителів регіону в їхній унікальності, відокремленості від України, вірш Безпощадного знову став доречним. Цю фразу з особливим пафосом вигукували ідеологи "російської весни" зі сцени, яка була змонтована на центральній площі Донецька. А "трактористи" і "шахтарі", завезені для масовки з Таганрога та Ростова , оговтіло репетували у відповідь - "І нікому поставити не дано!".

Незабаром підтримати "повстанців" приїхав і нині покійний Йосип Кобзон, який закінчив свій концерт словами: "Я хочу подякувати всім тим, хто мужньо бореться за свободу Донбасу. Ми знаємо про те, що на коліна Донбас поставити не можна, не дано". Думаю, тоді багато хто з донеччан фанатично в це вірив і вважав себе героєм.

Жителям Донбасу досить тривалий період вбивали думку, що промисловий регіон годує всю Україну і що шахтарі - це та сила, яка може змінити політику країни. У пам'яті ще свіжі були події кінця 80-х та 90-х років, коли хвиля шахтарських страйків сколихнула Україну. Але, знову ж таки, робітникам "російської весни" невигідно було згадувати про те, що на цих страйках звучали не лише економічні, а й політичні вимоги. І одним із перших пунктів — незалежність від СРСР та конституційне закріплення Декларації про державний суверенітет України. Хоча самі шахтарі розповідали, що насправді їх політика цікавила меншою мірою. Вони хотіли підвищення зарплати, її своєчасної виплати, зниження пенсійного віку та збільшення днів відпустки. Як би там не було, але за фактом виходить, що через 25 років "шахтарі" передумали та захотіли повернутися до СРСР .

"Референдум", який нашвидкуруч організували " руськомірівці " у травні 2014 року, став початком шляху в забуте радянське минуле і став по суті кінцем прогресу всього регіону. Разом з отриманим "суверенітетом", жителі окупованої території втратили право на свободу слова та будь-який натяк на демократію. Але вони це зрозуміли, лише коли на підприємствах розпочалися затримки заробітної плати. Тим, кого обіцяли не ставити на коліна, поставили у ще більш незручну позу, заборонивши їм не тільки виходити на протести, а й розкривати рота. Погрожували звільненням та навіть в'язницею. Звинувачували в несвідомості, закликали до патріотизму та почуття обов'язку. Типу, ми тут новий світ будуємо, а вам гроші подавай, та ще вчасно!

Донеччани, які знайшли "свободу", покірно продовжували ходити на роботу і радіти гуманітарці, яку видавали замість зарплати. Для шахтарів, як і раніше, економічна складова була важливішою і зрозумілішою за політичну. Гірники згадали, що вони – сила і зважилися на протест. Ну, чи його подібність. Принаймні вони єдині, хто у 2015 році розмістив у соціальних мережах заклик вийти на площу та висловити своє невдоволення.

Але, протесту не вийшло. Тому що сміливців виявилося не більше 150 осіб, до яких через 10-15 хвилин підійшли люди в погонах і з автоматами і ввічливо "порекомендували" розійтися якнайшвидше. "Протестанти" із сумним виглядом поплелися додому.

Тоді естафету прийняли жінки, яким треба було чимось годувати своїх чоловіків удома та збирати їм "тормозки" на роботу. У ФБ вони створили групу, яку так і назвали "Шахтарські дружини". Там публікувалися проблеми, з якими стикалися їхні чоловіки, котрі працюють на різних шахтах. Шахтарі також ділилися інформацією між собою, яка заборгованість ще не погашена, як дотримуються правил безпеки на підприємствах і разом із дружинами наполегливо писали листи "владі". Але за три-чотири місяці цю групу тихо закрили. За наполегливою "рекомендацією" співробітників МДБ.

Однак не всім так "щастило", як "Шахтарським дружинам". Адміністратора групи "Донецьк без глянцю" (Сеня Анатолійович Варм ) кілька разів "запрошували" на розмову до МДБ, де "радили" припинити критикувати дії "влади". Але Сеня не про таке "звільнення" Донбасу мріяв навесні 2014-го і тому довго чинив опір. Думав, що має право в "народній" писати відкрито про сподівання цього самого народу. Помилився, бідолаха. Групу закрив після того, як зрозумів, що зі свободою слова у «народній» «республіці» не склалося.

Трохи пізніше сумна доля спіткала адміністратора групи "Обстановка у Донецьку" Олександра Миколайовича (Болотін). Після кількох затримань і "розмов по душах", у січні 2020 року спецслужби "ДНР" прийняли рішення про його арешт за "публічне розпалювання ненависті" та "за поширення інформації, яка ганьбить гідність і ділову репутацію органів влади та силових структур". Наразі доля опального російськомирівця невідома. Але швидше за все Болотіна вже немає в живих.

До деяких "товаришів" стало, нарешті, доходити, що в епоху СРСР було значно більше свободи слова та волевиявлення, ніж у новоспеченій "Донецькій народній". Та й для радянських людей миритися з обмеженим доступом до інформації було простіше, бо вони не знали іншого життя. Синдром 37-го року ще довго витав у повітрі і багато хто, сам того не помічаючи, знижував голос до шепоту, коли розмова стосувалася політики. Але після розвалу країни Рад багато що змінилося. І свідомість людей у тому числі. Навіть тих, хто має вати в голові більше, ніж мізків. Досить тривалий час вони відкрито висловлювали свої думки, міркували про те, чого не розуміли, і вважали, що самостійно визначають своє ставлення до дійсності. І ось, як то кажуть, припливли.

Сьогодні у Донецьку можна говорити лише про те, про що розповідають по телевізору та що друкують у місцевих газетах. "Тихіше, нас можуть слухати", - ця забута фраза часів СРСР повернулася у повсякденне життя донеччан.

І змиритися з цим досить складно, коли знаєш, що якийсь час тому було інакше. Коли розумієш, що в тебе забрали те, що ти мав та позбавили можливості висловлювати свої думки відкрито. А коли в холодильнику помітно поменшало продуктів після чергового підвищення цін, то говорити хочеться зовсім не те, що так наполегливо вбивають у голову народу представники регіональних засобів масової дезінформації. Але не можна. Бо тебе одразу викриють у нелояльності до "влади", оштрафують, а то й припаяють тюремний строк.

Розуміючи, що невдоволення громадян чинним становищем з кожним роком зростає, у червні 2022 року "парламент" "ДНР" (більшістю голосів!) вніс зміни до "законодавства". 24 червня на "парламентському" сайті з'явилася інформація: "Вносяться зміни, згідно з якими встановлюється кримінальна відповідальність за публічне розповсюдження явно неправдивої інформації про виконання державними органами Російської Федерації, ДНР, ЛНР своїх повноважень за межами територій зазначених держав". Голова "Народної ради" "ДНР" Володимир Бідьовка , коментуючи цей указ, зазначив, що це необхідно для захисту інтересів громадян, підтримки міжнародного миру та безпеки.

Раніше, у березні, до кримінального та кримінально-процесуального кодексів "ДНР" вже вносилися поправки, що передбачають відповідальність за поширення фейків про дії Збройних Сил РФ, а також підрозділів "республік" Донбасу. Відповідно до цих поправок , за публічне розповсюдження явно неправдивої інформації про дії військових або їх дискредитацію передбачається покарання від штрафу до позбавлення волі.

Власне, так у "народній" бачать захист інтересів громадян, безпеку суспільства та «підтримання миру» у всьому світі. Донеччани від такого "захисту" стали масово закривати свої профілі в соціальних мережах, щоб ненароком упущена фраза не стала причиною їхнього тривалого відпочинку в місцях позбавлення волі. Адже тепер до відповідальності можуть притягнути за абсолютно різні за формою та змістом думки . Від коментарів до чужих постів та репостів до зображень, на яких міститься заборонена символіка або напис. І зовсім неважливо, сам користувач знімав фото чи відео чи скачав звідкись. До дискредитації належить і інформація про російські втрати.

Тепер трохи цифр для розуміння. Отже, за дискредитацію громадян можуть оштрафувати на суму від 30 до 50 тисяч рублів. Якщо з критикою виступила посадова чи юридична особа, то сума штрафу збільшується до 500 тисяч рублів. Якщо ті ж дії супроводжуються "закликами до проведення несанкціонованих публічних заходів", то штраф буде вищим - від 50 тисяч рублів для пересічних громадян і до 1 мільйона для юридичних осіб.

Не дивно, що восени 2022 року у ФБ зникли останні соціальні групи, з яких можна було дізнатися про реальне життя донеччан, де вони висловлювали своє невдоволення існуючим становищем і виплескували негатив з приводу антинародних дій "влади" – «Перекличка Донецька та Донецької області без модератора» та «Тривожний Донецьк».

Ну, от, власне, на цьому й закінчилася казка про гордих і волелюбних людей Донбасу. Тепер горезвісну фразу "Донбас ніхто не ставив навколішки. І нікому поставити не дано" можна використати хіба що з іронічним відтінком.